Ірина Мерлені: "Я знаю імена майбутніх чемпіонів"

15.02.2010 | Юлія Литвин

Олімпійська чемпіонка оптимістично оцінює розвиток юніорського спорту і пророкує Україні медалі

Шалений заряд енергії олімпійської чемпіонки Ірини Мерліні відомий багатьом з телевізійних трансляцій Олімпійських ігор у змаганнях з вільної боротьби або у виступах наших спортсменів в Іграх патріотів, або в проекті «Танцюю для тебе». Важко повірити, що настільки ж вона енергійна і в житті. Ірі ціною надзвичайних зусиль вдалося стати першою серед жінок-борчинь світу, а також олімпійською чемпіонкою. У 2004 в Афінах жінки-борці в перший раз вийшли на олімпійську арену. Підтвердила свій високий рівень спортсменка і на Олімпіаді в Пекіні в 2008 році, отримавши «бронзу». І навіть досягнувши вершин у спорті, вона не здається, постійно ставлячи перед собою нові цілі, і домагається їх перемогою. Секретами успіху Ірина поділилася в ексклюзивному інтерв'ю «Дню».

- Іра, свою спортивну кар'єру ви починали в Греції, що змусило вас повернутися і боротися за Україну?
- Стабільність. У той час спортсмени відчували справжню державну підтримку, і рівень підготовки до олімпіади в Афінах був дійсно на вищому рівні. Спорт добре фінансувався. 2004 рік став першим в історії Олімпійських ігор, де змагалися жінки. Пам'ятаю, налаштовувалась тільки на перемогу. Амбіцій дійсно було дуже багато, бойова готовність, відмінна форма і молодість вимагали тільки перемог. А ще величезний стимул - гордість і вдячність Україні за все.

- Чи відчуваєте сьогодні зміни в спортивному житті країни?
- Так, і вагомі. Сьогодні з фінансуванням настільки важко, що ми змушені скасовувати або скорочувати збори спортсменів з вільної боротьби, які проводилися традиційно. Наприклад, щорічно були по 3-4 збору в Алушті, однак цього року там ледве змогли організувати один.

- А ви зі свого боку стимулюєте проведення змагань? Чи продовжуєте власні чемпіонати з вільної боротьби, розпочаті ще в 2006 році, у той час вони планувалися проводитися постійно?
- Планую відновити чемпіонат. Вын так і буде проходити в Києві для дівчат від 14 до 17 років. Попередні змагання показали, наскільки необхідні подібні заходи. Тоді приїхало більше учасників, ніж ми змогли прийняти - більше 400 і продемонстрували дійсно високий гідний рівень. Зі свого досвіду, коли в 17 років стала чемпіонкою світу, знаю, що перемога в такому віці дає великий заряд на майбутні досягнення. Тому не пошкодувала заохотити юних спортсменок призами, у нас на турнірі були введені додаткові нагороди: «За кращу техніку», «За волю до перемоги», отримали призи і всі травмовані спортсменки.

- Якими власними перемогами ви можете похвалитися в цьому році?
- Хоча останнім часом і не брала участі у спортивних змаганнях, однак маю дві перемоги. Перша - дійсно важлива для мене, - проект «Танцюю для тебе». Друга - досить почесна - роль посла на першій юнацькій Олімпіаді, яка відбудеться в 2010 році в Сінгапурі. Справді, така робота вимагає величезної відповідальності, але я готова. Навіть словами не передати, наскільки це важливо! Розумію, що це сприятиме розвитку дитячого спорту, ми зможемо прищеплювати дітям любов до спорту та здорового способу життя. Це важливо і для розвитку тіла і енергетики дітей, щоб у нас більше ніколи не було таких випадків, коли діти вмирають на уроках фізкультури.

- Україна готова до цієї юнацької Олімпіаді?
- Звичайно! І я переконана, що ми отримаємо багато медалей. Більш того, я вже знаю імена майбутніх чемпіонів у вільній боротьбі. Знаю, що досить сильна команда зі Львова. Можна говорити, що спортсмени Донецька прогресують, набирає обертів Херсон. Буде проведено низку чемпіонатів і змагань на місцевому та всеукраїнському рівнях. Ми заберемо кращих серед кращих. Навесні буде сформована команда, і ми докладемо всіх зусиль, щоб підготувати наших юніорів якнайкраще.

- Як щодо баз тренувань для юніорів, в багатьох регіонах вони застарілі?
- Не все так погано. Багато моїх друзів, наприклад, найкращі у світі плавці Денис Силантьєв та Яна Клочкова відкривають свої бази. Наприклад, Яна вже має кілька басейнів, де займаються і юніори. Лілія Підкопаєва тренує юніорів з легкої атлетики. Львівське училище фізичної культури має ще один зал і стадіон у хорошому стані. Я особисто спостерігаю, що відновлюється спортивний манеж у Суворовському училищі, де тренуюся щодня. Як би складно не було, наші спортсмени показують кращі результати на міжнародних змаганнях. Одинадцяте місце з понад 200 країн - відмінний результат нашої збірної на останній олімпіаді в Пекіні.

- Проте особисто вам остання Олімпіада принесла не лише «бронзу», а й травму. Як ваше пошкоджене коліно?
- Я нарешті погодилася на хірургічне втручання і перенесла дві операції, тому що травма була дійсно серйозною. На даний момент активно розробляю коліно. Вільна боротьба –це постійні шрами і переломи для жінки більш болючі в плані естетики. Незважаючи на це, сьогодні все більше дівчат займаються боротьбою, конг-фу, піднімають штангу, намагаючись реалізувати себе, досягти успіху, а за цим - фінансова незалежність.

- Судячи навіть з перемог української олімпійської збірної, саме жінки в спорті досить успішні. Як ви це пояснюєте?
- Жінка в спорті більш вперта і не настільки легко мириться з поразкою, як чоловік. Програші для спортсменок - тільки стимулюють довести будь-якою ціною, що вона може більше і краще. Жінки сильніші, наполегливіші та цілеспрямовані, а це в спорті чи не найважливіше.

- Хто вас найбільше підтримав у спорті?
- Молодший брат Олексій. Він завжди був за мене горою. Я вільною боротьбою досить пізно почала займатися. 15 років для початку в спорті - не найкращий вік. Пам'ятаю, коли сказала батькові про це, він був проти. Якось вранці навіть зібрав сімейну раду - і батько, і мама в один голос сказали, що це не жіночий вид спорту, що це тим більше не для мене, якщо я кинула і шахи, і музику, і гімнастику, то і в боротьбі довго не затримаюся. Мовляв, це просто моя примха. Коли брат почув це, він категорично заперечував, сказавши батькам, що я буду тільки перемагати всіх. Ці слова настільки мені додали сили і впевненості! З тих пір ми з ним займалися разом і боролися іноді один з одним, часто я його перемагала. І навіть моїй перемозі в Афінах посприяв брат. Він не міг бути поруч, проте ми з ним домовилися, що він з трибуни буде посилати мені божевільну енергетику, щоб я всіх перемогла. Так і було, я це відчувала.

- Ви і чоловіка свого перемагали?
- Перемагала, проте він дуже не хотів зі мною боротися. Знаєте, як це - змагатися з дівчиною, яка подобається.

- Але ви повністю «реабілітували» свою жіночність у проекті «Танцюю для тебе», чи не так? - Справді, приємно, коли навіть друзі та близькі побачили в мені привабливу жінку, а не просто спортсменку. Вони були приємно вражені. У танцях я здійснила свою давню дитячу мрію - бути артисткою. І змінити спортивний зал на красиву зачіску, високі підбори, дорогі наряди було дійсно важко, проте дуже приємно. Дійсно дуже хотілося допомогти Серьожі Солнцеву знову стати на ноги.

- У вас була впевненість в тому, що переможете?
- Ні! Нам з Сергієм Костецьким навіть і наснитися не могло, що ми переможемо, тому що дійсно було багато гідних танцюристів. Однак я Сергію постійно перед виходом казала: як би там не було, але зберемо всі сили і викладемось на всі сто.

- Ваш спортивний гарт і тут спрацював?
- Так, як і в Олімпіаді в Афінах, і в Пекіні я була повністю зосереджена на спорті, так і танці на той час стали для мене всім. І знаєте, коли нас оголосили переможцями, емоції були такими ж, як вручають олімпійське золото, я дуже стримувалася, щоб не розцілувати всіх навколо.

 
- Що є головним для вас в перемозі?
- Сама перемога і задоволення, що вона несе, розуміння, що ти доклала всіх зусиль, щоб бути першою.

- Про що мріють олімпійські чемпіонки?
- Виправдати надії країни як Посла юніорської збірної, зуміти вкласти в нашу юніорську збірну заряд на перемогу, щоб Україна отримала якомога більше медалей. А як жінка мрію з чоловіком ще про дітей, подарувати своєму синові Артурчику братиків і сестричок.

- Рік тому ви говорили, що ще встигнете народити і підготуватися до Олімпіади в Лондоні 2012 року. Плани не змінилися?
- Якщо не встигну народити до 2012, все ж віддам перевагу сім'ї, а не спорту. Я дійсно планую приділити більше уваги сім'ї, проте постійні справи і проект «Танцюю для тебе», і тепер юніорська олімпіада забирають майже весь час і сили. Навряд чи поїду на наступну Олімпіаду. Всі можливі спортивні титули я вже завоювала, домагатися їх знову не так цікаво.

- Так все ж таки, Іра, розкрийте секрет, яка дорога веде до олімпійського «золота»?
- Якщо є бажання, ти зробиш все заради його здійснення. Будеш дотримуватися дієти, режиму, тренувань, будеш ловити кожне слово тренера. Для тебе в світі більше нічого не буде існувати. Пам'ятаю, в 17 років ми з тренером Миколою Тарадай поїхали на чемпіонат світу в Бухарест. Я кажу йому: «Якби ви знали, як я хочу перемогти». А він мені: «Іра, всі хочуть». - «Ні, так як я хочу перемогти, ніхто не хоче», - відповіла тоді я йому. Дуже було складно і руки вже не піднімалися, настільки була знесилена, але я дала собі установку - помру, але не віддам. Тоді я стала чемпіонкою світу.