Юлія Благиня: „Мрію про медаль Чемпіонату Світу”

13.01.2010 | Олександра Васильчук

Одна з кращих борчинь України розповіла про свій шлях у боротьбу.

Минулого року молода львів’янка посіла другу сходинку у рейтингу кращих борчинь України, набравши 1760 очок. Вихованка Олега Сазонова  стала чемпіонкою світу у вазі до 55 кг серед юніорів, та бронзовою призеркою дорослого Чемпіонату Європи у вазі до 51 кг.

- Чому з поміж усіх видів спорту ти обрала саме боротьбу?
- Спершу я ходила на баскетбол. Але потім до нас в школу прийшов Олег Павлович Сазонов, і розповів про набір на вільну боротьбу та дзюдо. Мені тоді було двонадцять. Спочатку я пішла на дзюдо, але мені не сподобалось і я перейшла на вільну. Тоді дуже багато дівчат пішло тренуватись, але як зазвичай буває нас з того набору залишилось тільки троє коліжанок.

- Зараз по життю товаришуєш більше зі спортсменами?
- Так, звісно більше дружу зі спортсменами. Дружу з Тонею Птіцин, з Наталкою Синишин добре спілкуємось. Знайомі вже теж звикли, що я весь час у спорті. Раніше, як були менші, то ображались, що десь там на день народження не прийшла, чи ще якесь свято пропустила. Все казали: „Ти б хоч раз тренування пропустила...”

- Чи доводилось пропускати?
- Дуже рідко, але звичайно, що траплялось пропускати.

- А домашні як відреагували на твій вибір?
- Спершу, коли я прийшла додому і повідомила, що йду на боротьбу, то мама не схвалила. Але тато, він в мене колишній дзюдоїст, сказав – нехай йде, все одно за два дні кине. А вже згодом вони побачили, що в мене справжній інтерес, тепер вони мною пишаються.

 
- Але боротьба пов’язана з травмами, батьки сильно хвилюються?
- Звичайно, вони хвилюються через травми, але розуміють, що в спорті інакше неможливо. В мене особливо серйозних травм ще не було. Була тріщина в ключиці, але зараз вже все нормально.

- Хто для тебе особисто був взірцем у боротьбі?
- Василь Федоришин, мені і зараз дуже подобається, як він бореться.

- Пам’ятаєш свою першу серйозну перемогу?
- Напевно це було на київському турнірі, мені тоді було вісімнадцять і я зайняла перше місце серед дорослих. Ці відчуття важко описати. А потім вже була Європа...

- Кому першому телефонуєш після змагань?
- Завжди дзвоню батькам. Вони мої найбільші вболівальники.

- Наскільки важче на „дорослих” змаганнях, в порівнянні з юніорськими?
- На дорослому Чемпіонаті Світу дівчата більш досвідчені, але зараз дуже багато спортсменок юніорок борються на дорослому рівні. Звичайно юніорські змагання легші, але це досвід.

- З ким ти переважно спарингуєшся?
- З усіма, якщо вага більш менш підходить , то тренуємось разом. Раніше доводилось спарингуватись з хлопцями, це навіть деколи буває корисно. Але зараз в нас досить багато дівчат і в цьому немає потреби.

- А як щодо вільного часу, чим любиш займатися?
- Коли на зборах, то можемо з дівчатами поїхати в Київ, в кіно сходити. А коли я вдома, то хочеться з батьками посидіти, з друзями зустрітись. На виїздах закордон самі собі проводимо екскурсії – шукаємо якісь сувеніри. В мене вже весь холодильник заклеєний магнітиками.

- Під Новий рік всі замислюються про майбутнє. Які мрії на 2010?
- Дуже би хотіла цього року потрапити на дорослий Чемпіонат Світу та Європу, ну і звичайно завоювати там медалі.