Ельбрус Тедеєв: «Ми всі повинні були бути кращими»
22.12.2009 | Сергій Влащенко
Про свою спортивну кар'єру чемпіон розповів «Комсомолці».
У грудні знаменитому борцю виповнилося 35 років. Також в цьому місяці виповнюється 25 років з тих пір, як ще юний спортсмен вперше вийшов на поміст.
- Ельбрус, ви досягли значних спортивних результатів, які не можуть повторити сьогоднішні спортсмени. Невже за часів вашого дитинства умови для тренувань були набагато краще?
- У дитинстві я дуже хотів бути чемпіоном світу. Спочатку наше уявлення про боротьбу було виключно романтичним, і тільки потім ми почали розуміти, наскільки це тернистий шлях і що до вершини можна не дійти, зламавшись на самому початку. Адже коли тренер заходив до зали і бачив молодих, повних сил хлопців, то задавав дуже високий темп з постійною зміною партнерів і вправ. І так 10 годин на день. Тренування дуже вимотували, і дехто навіть не витримував. Треба зазначити, що при такому темпі спалювання енергії харчування було зовсім незначним. Не вистачало калорій, і ми просто не встигали відновлюватися.
- Тренувалися на морально-вольових?
- Можна сказати, так! Це був саме той фундамент, коли закладалися не фізичні, а морально-вольові якості, зміцнювався дух. Ми всі повинні були бути кращими і намагалися, щоб під час зарядки перші кроки на снігу були твої, а не твого товариша. З огляду на такий напружений тренувальний процес, молодий зростаючий організм піддавався серйозним стресів і, зрештою, давав збої: стиралися міжхребцеві диски, хрящі, рвалися зв'язки, траплялися переломи пальців. Ми з цим приходили в зал і в буквальному сенсі слова через біль продовжували тренуватися.
- Але нічим хорошим таке тренування не могло закінчитися ...
- Так, часто виносили з борцівського килима без свідомості на руках. І так аж до Олімпійських ігор. Навіть за два місяці до Ігор на зборах в Алушті мене винесли із залу після того, як я боровся з борцем на дві категорії важче за мене.
- Чому ж нинішні спортсмени не вражають результатами? Адже ви все ще залишаєтеся єдиним олімпійським чемпіоном з вільної боротьби серед чоловіків за всю історію незалежної України.
- Двадцять п'ять відсотків олімпійських медалей з Пекіна привезли «вільники» - два «срібла», дві «бронзи». Це говорить багато про що. Так, нам не вистачило буквально півметра, півсекунди до «золота». Про це будуть шкодувати самі спортсмени: і Федоришин, і Стадник, і Мерлені. Хоча у Мерлені вже є золота медаль з Афін. Але ще раз хочу повторити: важливо, щоб робота над спортивними досягненнями велася не тільки в спортивному залі, а й у кабінетах чиновників. І не тільки у боротьбі.
- Українські плавці, виправдовуючись після провальних виступів у Пекіні, також скаржилися, що їм навіть плавок не видають. Чи дійсно в усьому винна у вітчизняному спорті недостача плавок або борцівських трико?
- З одного боку, плавцям, як і борцям, і хокеїстам, не вистачає нормальних умов для тренувань. Виною невдач наших олімпійців потрібно вважати швидше травми, порушення спортивного режиму під час підготовки до змагань, втрату мотивації, а відсутність плавок або там борцівських трико - в останню чергу. Інша справа - діти, яким дійсно потрібні хороші умови, щоб розвиватися. Без великої кількості басейнів і борцівських залів залучити молодь просто неможливо. Таким чином, у нас немає з кого виховувати нових Лісогорів та Клочкових, а останні не відчувають конкуренції з боку молодого покоління.
- Ви згадали про відсутність мотивації у провідних спортсменів. У Клочкової не було мотивації виграти Олімпійські ігри?
- Це питання швидше до Яни. Думаю, у випадку нашої Золотої Рибки відіграли роль декілька факторів: відсутність конкуренції, нові пріоритети в житті.
- Ви казали, що вам важко фінансувати боротьбу на тому рівні, на якому це робиться в Росії. Хочете сказати, що боротьба в нашій країні фінансується не державою?
- Основний донор - держава. Але державних коштів ледь вистачає, щоб триматися на плаву. У нас в асоціації навіть немає свого залу. Ми досі тренуємося в стайні Суворовського училища. І в таких умовах є свої принади. Але в теплих залах тренуватися все ж таки зручніше. За 18 років незалежності ми жодного чемпіонату світу в Україні не провели по жодному олімпійського виду спорту. Тому доводиться залучати і приватні інвестиції для розвитку боротьби на належному рівні. Хоча повторюся: в інших країнах кардинально інше ставлення до олімпійських видів спорту. Для порівняння: в Азербайджані спорт - пріоритетний напрямок для держави, а президент Азербайджану є президентом Олімпійського комітету. Їх спортсмени літають на президентських літаках, як самі поважні люди в державі.
Словом, хотілося б, щоб боротьба розвивалася в нашій країні на рівні того ж футболу, де гравці отримують гідні гроші за свою нелегку працю.
- До речі про футбол: я знаю, що ви спілкуєтеся з тренером «Динамо» (Київ) Газзаєвим. Часто бачитеся?
- Так, ми земляки. Але бачимося рідко. Валерій Георгійович - відповідальний функціонер, і в нього мало вільного часу. Коли ми зустрічаємося, говоримо про життя.
- А за кого ви вболіваєте - за команду свого земляка чи за команду свого однопартійця Ріната Ахметова - донецький «Шахтар»?
- (Посміхається) Це провокаційне запитання. Але я не піддаюся на провокації. Я вболіваю за красивий футбол.
З ДОСЬЄ «КП»
Ельбрус Тедеєв народився 5 грудня 1974 року в Північній Осетії, м. Владикавказі.
Чемпіон світу з вільної боротьби 1995, 1999, 2002 рр.. Чемпіон Європи 1994, 1999 рр.. Бронзовий призер Олімпійських ігор 1996 року. Олімпійський чемпіон 2004-го (Афіни, Греція).
Освіта: 1999-2003 рр.. - Національний університет фізичного виховання і спорту. Спеціальність: викладач, тренер з боротьби.
З 2004 року Тедеєв - президент Асоціації спортивної боротьби України.
Народний депутат України 5-го і 6-го скликань.
Військове звання: старший лейтенант.
Одружений. Дружина Фаїна. Дочки Діана і Тетяна.
|
