Наталя Синишин: „Потребую відпочинку”

15.11.2009 | Олександра Васильчук

Цей рік для львівської борчині був неоднозначним.

Навесні Наталка Синишин здобула титул Чемпіонки Європи у вазі до 55 кг, на жаль на Чемпіонаті світу повторити гучний успіх не вдалося.

- Після повернення з Данії з Чемпіонату Світу ви зразу повернулись до тренувань, чи зробили паузу?
- Цього року вже не буде серйозних стартів, тому вирішила відпочити. В кінці року планую вибратись на море. Останні кілька років в мене не було можливості відпочити ні морально, ні фізично. Напевно це і завадило мені перемогти в Хернінгу. Я була добре підготована фізично, але психологічне напруження далося взнаки. Чогось все ж таки забракло... Тому зараз потрібно відпочити, аби з нового року почати з чистої сторінки. Попереду три роки підготовки до Олімпіади!

- Цього року ви привезли золото з Чемпіонату Європи. У чому відмінність між цими першостями?
- Звичайно, що на „світі” більше сильних учасників. Адже на Європі немає азіаток, американок, канадок... А це одні з найсильніших борчинь у світі.

- Ви знали з ким доведеться зустрітись на ЧС?
- Зрештою я не вперше на ЧС, та й на Олімпіаді була. Тому дуже добре знаю своїх суперниць. 

- Хто з українських дівчат на вашу думку сьогодні найсильніший?
-  Якщо судити по результатам цьогорічного ЧС, то звичайно категорії 48 та 51 кг.

- А ви спарингуєтесь тільки в своїй ваговій категорії, чи з різними суперницями?
- По різному. В одній вазі в нас не так багато людей, а весь час з одними тими самими стояти не будеш. Трапляються вищі і нижчі категорії. І в кожному випадку є свої переваги. З легшими дівчатами краще працювати над технікою. А з вищими категоріями – працює фізика.

- Тоді одвічне питання для жіночої боротьби. Чи варто ставати у спаринг з хлопцям?
- Особисто я нормально дивлюсь на спаринг з хлопцями. Але в нас на тренуваннях зараз немає хлопців, тому нема як.

- Кожного року в зал училища фізкультури приходять нові дівчата. Ви якось допомагаєте новачкам?
- Звичайно я підказую щось. Намагаюсь підтримати.

- Про тренерську кар’єру в майбутньому не замислювались?
- Я не зарікаюсь, ніхто не знаю куди тебе занесе. Хто зна може й доведеться стати тренером, але наразі я себе на тренерській роботі не бачу.

- Наталя, коли ви тільки починали займатись боротьбою, хто для вас був взірцем?
- Щиро кажучи, я нікого ніколи не відокремлювала для себе. Я займаюсь з 13 років. Спочатку ходила на дзюдо, а потім перейшла на боротьбу. Але звичайно, що рівнялась на олімпійських чемпіонок. Зараз в жіночий боротьбі значно важче, більша конкуренція, суперниці значно сильніші ніж раніше.

- З вашим арсеналом нагород, вас напевне запрошували працювати деінде?
- Так, неодноразово кликали і в інші країни і в інші області. Але для мене важливо захищати рідні кольори.

- Квартирне питання у вас ще не закрите. Ви й досі живете в гуртожитку училища?
- Все обіцяють квартиру, обіцяють посприяти, але наразі я нічого не знаю. Я надзвичайно вдячна директору училища Степану Родаку, що він надав мені кімнату в гуртожитку, хоча я вже й не студентка.