Вадим Тасоєв: «Головне у спорті це бажання»

02.09.2010 | Олександра Васильчук

Після дворічної перерви Вадим Тасоєв повертається заради титулу Чемпіона.

- Вадиме, що після численних травм, змусило вас все-таки повернутися на килим?
- Я не можу так просто здатися і піти, не вигравши ні чемпіонат Європи, ні світу. Я був тільки призером, а от чемпіоном так і не доводилося ставати. Гордість не дозволила піти, тому й довелося заново починати.

- До Чемпіонату України, де ви стали переможцем, ви не брали участі в серйозних змаганнях останніх років. Як підтримували форму весь цей час?
- Я постійно був у залі. Не було такого дня, що б я пропустив тренування. Я сам не можу без тренувань. Якби весь цей час я не тренувався, то навряд чи зміг би зараз витримати такі серйозні навантаження.

- Чи дозволяєте собі іноді слабкості чи спортивний режим понад усе?
- Коли готуюся до серйозних змагань, то не можу дозволити собі розслабитися, інакше не зможу давати ті навантаження, які потрібні. Але завжди жити в «режимі» теж дуже важко. Тому після змагань, можна трохи розслабитися. Іноді в суботу вийти з друзями, сходити в кіно, попити чаю, кави, а от спиртного ніколи собі не дозволяю. Після кожного підйому повинен бути невеликий спад, тоді буде зростання. А якщо весь час будеш, як пружина натягнутий, то психологічно не витримаєш - вибухнеш ...

- Як вважаєте, досвід участі в чемпіонатах світу зараз вам допоможе?
- Враховуючи, що я два роки не боровся, зараз буде важкувато. У моєму віці, пропустивши два роки, дуже важко повернутися до колишньої форми. Буду боротися на досвіді, і дасть Бог, все буде нормально.

- За час вашої відсутності, чи багато з'явилося гідних суперників? Як в Україні, так і на міжнародному рівні?
- Так, бачу, що підросло багато молодих борців, в Україні зараз є дві-три людини здатних скласти гідну конкуренцію. У світі ж, в основному залишилися ті ж, хто був до Олімпіади. Сильні борці у вазі 120 кг є у команд Росії, Ірану, Узбекистану, і Америки. Я їх усіх знаю, і з усіма боровся.

- У серпні ви привезли з Польщі медаль міжнародного турніру, який вважається репетицією ЧС. Наскільки серйозні були суперники?
- Найсильнішими були американець та грек, який у минулому році став третім на ЧС. А в фіналі я боровся з поляком, такий середній борець.

- А пам'ятаєте свою найважчу перемогу?
- Напевно, молодіжний чемпіонат Європи в 1994 році, коли не вірили, що я стану Чемпіоном Європи.

- Вадиме, а що б ви порадили борцям початківцям?
- Найголовніше в спорті, це терпіння та праця, без двох цих якостей ти ніколи не станеш великим спортсменом. Якщо немає терпіння, і не працюєш мов шалений, то і результату не буде. А я дивлюся, багато молодих борців бережуть себе, деякі навіть не хочуть ставати лідерами у своїй вазі. Вони бояться втомитися, а якщо немає прагнення стати першим, то й результатів ти ніколи не досягнеш. Головне у спорті це бажання. Якщо у тебе очі горять, то ти будеш показувати результат, а якщо очі згасли, немає ніяких бажань, тоді краще зав'язувати.

- А у вас завжди перемога була метою? Може, пам'ятаєте в якому віці, сформувалося це бажання?
- Звичайно. Мій перший тренер був не просто гарним наставником, а й сильним психологом. Він завжди казав нам, що скрізь треба бути першим. Іноді збирав усіх нас і дивився хто більше зробить віджимань, хто більше разів без ніг по канату підніметься. І ми завжди змагалися, хто швидше прибіжить до фінішу. Потрібно завжди бути першим, прагнути до перемоги. І ніколи не здаватися.

- У майбутньому бачите себе на тренерській роботі, чи відійдете від спорту?
- Я в цій каші все життя проварився і не уявляю себе за межами залу. Я без цього просто не зможу. Думаю, залишуся на Україні, я тут вже тринадцять років, ця країна стала моєю другою батьківщиною. Буду підтримувати молодих борців у важкій вазі.