- Кажуть, що грецьке прізвище Мерлені приносить вам удачу. Чи правда це і що вам найбільше запам'яталося на землі древньої Еллади?
- Я не можу так вже однозначно сказати, що прізвище Мерлені мені приносить удачу, але під ним я дійсно виступала за Грецію. Коли мені сказали: "Іра, потрібно, щоб ти змінила прізвище" (з Мельник), я не дуже хотіла це робити. На перших змаганнях, де мене оголосили як Мерлені, було незатишно й незручно виступати. Але коли я стала чемпіонкою світу, зрозуміла, що прізвище дуже підходить як спортивний псевдонім.

Сьогодні в Греції у мене багато друзів, знайомих, з якими підтримую стосунки. Це дуже гостинна, я б сказала, емоційна країна, де мені багато що близько і зрозуміло: темперамент греків, їх чуйність, природа, кухня. Однак я дуже щаслива, що тепер виступаю тільки за Україну. Для спортсмена психологічно дуже важливо боротися, перемагати, завойовувати медалі для своєї батьківщини.

- Ірина, чому ви вибрали настільки нежіночий вид спорту - вільну боротьбу?
- Мій батько працював учителем фізкультури і сам займався вільною боротьбою. Напевно, тому він залучив мене в спорт з раннього дитинства. У нашій квартирі одна з кімнат була спортивним міні-залом, там були розкидані мішки для відпрацювання ударів, боксерська груша та рукавички. Батько зробив спеціальні перекладини, щоб я могла качати прес і підтягуватися, тому для мене було цілком природним займатися спортом. Я навіть хотіла піти на карате або бокс, але брат і батько переконали, що для мого норовливого і сильного характеру вільна боротьба підійде якнайкраще.

У ті роки я була дуже худенька і не знала жодного прийому. Перші тренування мені сподобалися, я з тих людей, хто, одного разу прийнявши рішення, уже не змінює його, ставить перед собою мету і досягає її. А я вже тоді, в 11 років, була налаштована добитися в цьому виді спорту максимального результату.

Звичайно, мама дуже переживала, особливо коли бачила мої шрами, синці. Я вже в процесі своєї подальшої спортивної кар'єри перенесла дві операції на хрестоподібній зв'язці, і не так давно був період, коли мені не можна було тренуватися.

- Як ви підтримуєте необхідну вагу?
- Мені це дається непросто. Я швидко набираю зайві кілограми. Потім, перед змаганнями, їх доводиться скидати в прискореному темпі. Буває, що за місяць потрібно схуднути мало не на десять кілограмів. Тоді доводиться сидіти на дієті, збільшувати тривалість пробіжок, ще частіше качати прес. У мене ці випробування не проходять без сліз, без страждань. Але я завжди знаю, заради чого йду на такі жертви.

- У чому складність цього виду спорту і в чому він доставляє особливу радість для вас?
- Одне слово "боротьба" припускає, що потрібно постійно битися з сильним суперником, який теж хоче перемогти. До того ж це травмонебезпечний вид спорту: поєдинок  завжди вимагає колосальної нервового напруження, концентрації уваги, не кажучи вже про фізичну силу. У вільній боротьбі дозволяється виконувати підніжки, підсічки і захоплення за ноги, допускається перевертати суперника на спину, а для цього використовуються будь-які прийоми. Одне з найбільш уразливих місць - це, звичайно ж, груди, яки ми ховаємо під спеціальний корсет. Крім того, багато прийомів вільної боротьби передбачають сильні затиски різних частин тіла, часто це досить боляче.

- Ірина, чи є у вас якісь ритуали, які ви ніколи не порушуєте перед виходом на килим? Чи вірите ви в прикмети?
- Спеціальних ритуалів у мене немає, але людина я віруюча, і перед поєдинком обов'язково читаю молитву. В деякі прикмети вірю. Наприклад, особливо в юності я дуже боялася повертатися, якщо треба було кудись їхати чи йти. Одного разу вийшла перед поєдинком з роздягальні і раптом згадала, що треба було взяти пояс. Сказала собі: "Ні за що не буду повертатися, прикмета погана". Десь у підсвідомості майнуло, що можу програти, і тільки зусиллям волі я відігнала ці думки, налаштувалася на перемогу і виграла.

-  Ваш чоловік - теж спортсмен. Як складається сімейне життя? Чи допомагає він у домашніх справах? Як доводиться ділити обов'язки?
- Ми сьогодні не так вже сильно боремося за лідерство, хоча перший рік можна було назвати "битвою титанів". Чоловік робив мені пропозицію сім разів. У нього все було по відомій приказці: сім разів відміряй, один раз відріж. Справа в тому, що він теж дуже успішний спортсмен, як і я, він борець-вільник. Та й характери у нас в чомусь схожі: обидва владні, сильні. Коли я виходила заміж, то навіть не думала, що жити з іншою людиною, пристосовуватися до звичок, характеру, поглядів буде так важко. Коли народився син, довелося багатьма речами  жертвувати і займатися тільки дитиною. Але через рік зрозуміла, що пора повертатися в спорт. Після пологів я жахливо набрала вагу, довелося не тільки відновлювати спортивну форму, але і прискореними темпами скидати зайву її.

- Чим вам запам'яталася Олімпіада в Пекіні?
- Там мені дісталася тільки "бронза", але і це немало, хоча мріяла отримати золото. Просто так стали зірки. А ось в Афінах я виборола перше місце, і цю перемогу не забуду ніколи. У мене був поєдинок з японкою Чихару Ічо, так її, здається, звати. Чихару весь час мене тримала в страшному напруженні, а потім раптом дала мені можливість розслабитися, як би присипляючи пильність. І раптом вона почала різко, несподівано, майже люто атакувати. Такий був її східний стиль, якому мені вдалося тоді протистояти якщо не дивом, то своєю силою волі.

- Ірина, ви зізнавалися, що дуже любите музику. Це правда?
- Так, я навіть кілька років займалася в дитячій музичній школі. Люблю класику, сучасні хіти, які слухаю на тренуваннях і на обов'язкових пробіжках. Якщо треба себе "завести", то іноді слухаю важкий рок, а якщо заспокоїтися - ставлю що-небудь повільне, романтичне. Обожнюю послухати музику перед сном.

Що стосується США, то я добре запам'ятала чемпіонат світу, який проходив у Нью-Йорку. Уявіть, величезний двадцятитисячний зал не зупиняючись скандує: "Ю Ес Ей!", і раптом з'являється якась дівчинка з далекої України! Зізнаюся, у той момент було страшно. Але мені вдалося перемогти, і всі глядачі мені потім аплодували, немов я була американкою. А після перемоги я дійсно танцювала, і мене зустріли як зірку.

Американці обожнюють спорт, для них це справжній культ. Вони цілими сім'ями ходять на спортивні видовища, причому квитки на матчі, турніри і свята замовляють заздалегідь. Дорослі реагують на змагання як діти - дуже щиро і гаряче. Мені подобається безпосередність американської публіки.

- У кіно вас ще не запрошували?
- На жаль, поки ні. Напевно, час не прийшов, але мрія така у мене є.

- Про яку чергову перемогу ви мрієте?
- Думаю про "золото" у Лондоні, тому інтенсивно готуюся до наступних Ігор. Зараз все підпорядковано цьому. Перед початком першої юнацької Олімпіади я побувала в Сінгапурі. Це місто-держава просто потрясла: вся спортивна інфраструктура там просто вражає своїми масштабами, сучасністю.

Спеціально для цих Ігор, знаючи, що будуть брати участь діти, тут побудували нові арени. Після попереднього відвідування Сінгапуру у мене з'явилася ще одна мрія - вивчити англійську мову. Зізнаюся, мені вона дається нелегко, але якщо я ставлю перед собою мету, то обов'язково досягну свого. В іншому випадку, я не буду Іриною Мерлені!

- Як думаєте, Ірина, ваш син піде по ваших стопах?
- Він ще маленький - всього три роки. Не знаю, чи буде він займатися вільною боротьбою, але спортом - обов'язково. У нас це сімейне.

- Що для вас гармонія?
- Говорячи просто і не вдаючись у філософію, це стан, коли все добре і коли відчуваєш, що наближається перемога.

- Чим доводиться розплачуватися за успіх?
- Здоров'ям і нервовою системою.

- Що для вас головне в житті?
- Мій син.