Мерлені запалила вогонь Юнацької Олімпіади

10.08.2010 | Ганна Савчик, Ірина Голінько

Ірина Мерлені та Ельбрус Тедеєв згадали свої перші перемоги

У суботу в Києві відбулися урочисті проводи української збірної на І Юнацькі Олімпійські ігри, які пройдуть з 14 по 26 серпня у Сінгапурі. Церемонія вийшла настільки барвистою, що своїм юним колегам позаздрили навіть маститі чемпіони, а серед тих, хто говорив юним олімпійцям напутні слова, були Григорій Крісс, Денис Силантьєв, Віталій Кличко, Юрій Нікітін та багато інших титулованих спортсменів України. Честь запалити вогонь перемоги була надана послу нашої країни на І ЮОІ олімпійській чемпіонці з боротьби Ірині Мерлені.

- Я не стежила за ходом голосування, тому що була впевнена, що почесне право представляти Україну в Сінгапурі випаде Ганні Безсоновій, - зізналася, що не очікувала такої підтримки від своїх уболівальників, Ірина Мерлені. - 55 олімпійських ліцензій - це прекрасний результат, який дає підстави сподіватися, що ми поїдемо не з порожніми руками з Сінгапуру.

Відзначимо, що на запрошення президента НОК України Сергія Бубки церемонію відвідала рада IAAF на чолі з Ламіном Діаком.

На прохання кореспондента «СЕ» чемпіони Олімпійських ігор з легкістю згадали і своє перше тренування, і першу перемогу.

-Перший досвід виявився нерадісним, - тепер уже з посмішкою каже олімпійська чемпіонка Афін-2004 Ірина Мерлені. - Мене так кидали на килимі, що ні найменшої симпатії до вільної боротьби не виникло. Але я настільки хотіла стати олімпійською чемпіонкою, що прийшла і на друге, і на трете тренування. Перемогти вдалося лише півтора роки по тому на чемпіонаті світу серед кадетів. Ось тоді і зрозуміла, що обожнюю боротьбу, що це моє покликання і від своєї мети не відступлю ні за що на світі. Шкода, що тоді не було Юнацьких Олімпійських ігор ...

 
Олімпійському чемпіону з вільної боротьби Ельбрусу Тедеєву солодкої миті тріумфу довелося чекати цілих п'ять років. Його мама до цих пір зберігає вирізки з газет, на фотографіях яких син плаче після чергової поразки. Але це, за словами самого спортсмена, загартувало його дух і тіло. Хто не падав, той і не піднімався.

- На першому тренуванні познайомився із залом, килимом і тренерами, - згадує далекі часи Тедеєв .- Ми були активними і фізично розвиненими хлопцями з надзвичайно великим прагненням робити щось корисне. Зал залишали з посмішкою, сперечаючись, хто більше віджався, підтягнувся або швидше заліз на канат. Але що вільна боротьба - це моє, зрозумів років через шість. Вперше піднявся на вищу сходинку п'єдесталу на міжнародних змаганнях «Дружба-1988» в Дагестані у ваговій категорії до 46 кілограмів. У той момент не було в світі борця щасливішим за мене ...