Ірина Мерлені: "На тренуваннях у Львові переважно працюватиму з хлопцями"

22.07.2010 | Ірина Голінько

Відома українська борчиня відновила тренування

Завоювавши на Олімпійських іграх у Пекіні-2008 бронзову медаль, перша в історії олімпійська чемпіонка з вільної боротьби залишила килим. Хотілося відпочити, спробувати себе в нових проектах, залікувати травму. Однак пауза надовго не затягнулася. У передчутті нової Олімпіади Ірина Мерлені місяць тому розпочала до тренувальний процес. У цьому році виступати на змаганнях вона не буде, поступово набираючи бойову форму. Першим стартом стане міжнародний турнір у Красноярську, який пройде в січні 2011. Тим не менш, на зборах Ірина справлялася з суперницями, серед яких була і новоспечена чемпіонка України у вазі до 48 кг Христина Дарануца.

БЕЗ ІЧО НУДЬГУВАТИ НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ
- Не можна порівнювати тренувальну сутичку зІ змагальною, - почала розмову з кореспондентом «СЕ» Ірина Мерлені. - Я не ганяла вагу. До того ж на змаганнях половина мене перегорає. Не варто зараз звертати увагу на результати цих сутичок. Мені потрібно більше боротися, не пропускати жодного збору. Щось можна буде сказати через півроку, коли виступлю на турнірах в Красноярську та Києві.

- У вас стільки титулів і нагород найвищого гідності. Що знову вас покликало на килим?
- Я просто не можу без боротьби. Мабуть, вже й не планувала повертатися у спорт. Але минуло два роки після Олімпійських ігор в Пекіні, і я відчула, що хочу боротися. Перепробувавши за цей час себе в різних шоу і телевізійних проектах, зрозуміла, що боротьба - це моє. Я дуже люблю спорт.

- Невже не відчували цього після Пекіна?
- Тоді була і любов до боротьби, і втома. Але головною причиною спортивної паузи послужила серйозна травма коліна, з якою мені довелося готуватися і виступати на Іграх. Крім того, хотіла відпочити, народити другу дитину, приділити нарешті час сім'ї.

- З якою метою Мерлені повернулася у спорт?
- Звичайно, мені хочеться підкорити Лондон-2012. Але я чудово розумію, що на Олімпійські ігри для початку потрібно відібратися - виграти чемпіонат України і завоювати ліцензію. Хочу відзначити, що у нас росте внутрішня конкуренція і мені вже не буде так просто, як раніше.

- Отже, буде легше на міжнародній арені?
-Не думаю. Навпаки, я знаю, що буде дуже важко. Зараз у першу чергу мені складно боротися з собою, а саме - з вагою. Необхідно набрати форму, а тіло мене ще не зовсім слухається.

- Не думаєте, що в спорті вам буде трохи нуднувато без вашої суперниці номер один - японки Чихару Ічо, яка закінчила спортивну кар'єру?
- Аж ніяк. У вагову категорію до 48 кг перейшла інша японка - Хітомі Сакамото, шестикратна чемпіонка світу у вазі до 51 кг. Вона - явний лідер майбутньої першості планети в Москві. До речі, Хітомі є моїм ідолом у боротьбі. Вона дуже підтримувала мене в олімпійський 2008 рік, бажаючи мені перемоги.

- Як же боротися з кумиром, що є заодно ще й подругою?
- Поки не уявляю. Знаю лише, що буду боротися до останнього. Не думаю, що у мене похитнуться коліна чи руки. Я завжди мріяла помірятися силами з нею, тому мені буде цікаво. Для початку потрібно увійти в форму і виступити на парі-трійці турнірів. Я поїду на чемпіонат світу-2010 у Москву як глядачка, буду придивлятися там до боротьби Хітомі. І не тільки. Обов'язково запишу сутички. Не хочу недооцінювати жодну борчиню. Крім Хітомі знайдеться багато гідних суперниць. Однак не варто забігати вперед. Просто потрібно серйозно готуватися.

- Раніше уявляли собі спортсменку, здатну виграти у Сакамото?
- Коли готувалася до своїх перших Олімпійських ігор, думала про те, що Японія може виставити в моїй вазі замість Чихару Хітомі. Тоді я настільки була впевнена в собі, що не сумнівалася: в той момент я перемогла б і її. Але вірити і зробити - різні речі.

СИН ЛАЄ: ТРЕБА МІЦНІШЕ ТЬОТЮ ТРИМАТИ
- Наставник збірної Володимир Євонов, напевно, розцілував, дізнавшись про ваше рішення приступити до тренувань?
- Він - хороший тренер, який готує багато сильних спортсменів. Йому приємно, що я тренуюся. Але поки мене нема за що цілувати. Я повинна щось зробити для цього. Володимир Євгенович розраховує на мене. Однак я чудово розумію різницю між надією і реальною боротьбою. Минуле треба трохи забути, сконцентруватися на сьогоденні і дивитися вперед. Необхідно дуже багато тренуватися, терпіти і вірити до останнього. Євонов не буде замість Мерлені виходити на килим. Мені потрібно заново завойовувати своє місце і починати все спочатку.

- Володимир Євгенович ставить вас у приклад іншим спортсменкам, як це було в минулі часи?
- Він постійно це робить. Просить, щоб показала свій прийом в партері - зворотний кидок. Це все приємно. Але кожна суперниця навчається, тренується і хоче виграти у мене.

- Артур супроводжує маму на тренування?
- Беру його на збори, але не завжди. Це мій стимул. Синочок мене і підтримує, і навіть лає: «Потрібно сильніше тьотю тримати». Коли грали в баскетбол, Артурчик теж зробив зауваження, щоб сильніше тримала м'яч і не віддавала суперницям. Син ще маленький, але дуже надихає мене.

- Не рветься на килим?
- Ще й як! Працюю в спарингу, а він підходить і починає мені показувати, як треба боротися. Я йому дякую за підказки і прошу сісти на лавку за межами килима. Тренери зауважень з цього приводу не роблять. Я розумію, що на зборах потрібно повністю віддаватися боротьбі, щоб дитина не заважав мені. Але з іншого боку, вважаю, іноді можна брати Артура з собою. Коли я його бачу, то бажання боротися тільки зростає.

- Може, цей маленький живий талісманчік варто возити з собою і на змагання?
- Думаю, під час серйозних стартів йому краще побути з бабусею і дідусем.

- Чи змінилася зараз ваша підготовка або все, як і раніше - два тренування на день, на яких в основному працюєте з хлопцями?
-На зборах борюся з дівчатками. Вони теж дуже сильні. Коли ж приступлю до тренувань у Львові, там в основному буду працювати з хлопцями. Поки після відновлення спортивного режиму з юнаками не боролася.

- З віком складніше кидати суперників або ж досвід робить свою справу?
- Важче, хоча досвід і допомагає. На самому початку спортивного шляху мені було легше перемагати, адже була нетитулованою борчинею. Ніхто не знав, чого можна очікувати від блондинки з України. На лідерів ж завжди налаштовуються по-особливому і сміливо борються, адже втрачати нічого.

- Часто у спаринги з вами ставав молодший на два роки брата, а заодно і тренер Олексій Мельник. Давно з ним боролися?
- Давно. Льоша зараз виграв чемпіонат країни у вазі до 66 кг. Сподіваюся, він поїде і на першість планети.

-Хто для вас найкращий спаринг-партнер?
- Юрко Баландюк, який цього року виграв чемпіонат України у ваговій категорії до 60 кг. Він був дуже працьовитий і завжди з задоволенням працював зі мною в парі. Крім того, Юрко технічний і швидкісний. Тому я з ним росла у своїй майстерності. Чи доросла до його рівня? Складно сказати, адже кожен спортсмен індивідуальний. Порівнювати техніку двох різних борців - це суб'єктивний підхід. Але хочу відзначити, що Юра - дуже талановитий.

- Як ваше коліно, проопероване в жовтні?
- Нормально. Дискомфорт все ще відчувається - іноді коліно ниє. Поки навантажую його у щадному режимі. Я трохи травмувала друге коліно. Для мене це буде наукою - ніяких ігор, тим більше напередодні змагань.

ПОМРУ, АЛЕ НЕ ВІДДАМ
- Якось ви говорили, щоб виграти, потрібно бути голодною на перемоги. Чи відчуваєте ви зараз цей голод?
- Щоб він був, потрібно трохи попрогравати. Пам'ятаю, перед першою молодіжною першістю планети я невдало виступила на чемпіонаті Європи і турнірі. Тоді я була голодна! Знала, що повинна виграти. Поразки загартовують, а перемоги розслаблюють. Чим більше ставало в моєму послужному списку золотих медалей, тим менше хотіла боротися. Інтерес зникав, адже дуже не хотіла програти. Зараз голод з'явився. Наскільки сильний - подивимося на змаганнях.

- А скільки ж треба золота Ірині Мерлені, щоб вона наситилась?
- Ми вже так говоримо як ніби Мерлені - голодна тигриця. (Посміхається).

- А хіба на килимі вона інша?
- Саме такою і потрібно бути. Скільки золота? Як Бог дасть. Я зроблю все можливе, щоб поїхати до Лондона-2012 і там успішно виступити. А потім хотіла б працювати тренером і народити ще дітей.

- Успіх для вас означає медаль чи конкретне її забарвлення?
- Не скажу. Але підкреслю, що будь-яка олімпійська нагорода - це велике досягнення. Однак кожен спортсмен мріє бути чемпіоном.

- Чи дотримуєтеся ви принципу: успіх будь-яку ціну або ж є речі, перед якими ви зупиняєтеся?
- Моє спортивне гасло - помру, але не віддам. Я все роблю для перемоги, але, природно, в розумних і благородних межах. По-іншому крокувати не буду. Я сповідую правила чесної боротьби.

-У дитинстві ви починали спортивний шлях зі спортивної гімнастики. Чи цікавитеся нею зараз?
- Мені подобаються багато видів спорту - і спортивна, і художня гімнастика, легка атлетика. Щоправда, спеціально змагання не дивлюся. Якщо раптом потрапляю на телетрансляцію, то не перемикаю на інший канал. На жаль, часу не вистачає на все. Вільну ж боротьбу дивлюся обов'язково.

- Олімпійських чемпіонок з Росії Олену Ісинбаєву і Світлану Хоркін через високий зріст вважали неперспективними у спортивній гімнастиці. Перша пішла в стрибки з жердиною, домігшись там всіх спортивних вершин. Друга відстояла, і, підкоривши Олімп, всім довела, що зріст - не перешкода. Може, і ви могли б стати олімпійською чемпіонкою зі спортивної гімнастики?
- Зараз складно про це говорити. Хто знає, як би у мене пішла гімнастика. Щоб досягти найзаповітніших цілей, потрібно щоб вид спорту дійсно був від Бога твоїм. Напевно, не досягла б олімпійської вершини, тому Господь і направив в інший вид спорту.

- Як вважаєте, хто ж все-таки зробив правильно: той, хто відступив і пішов іншою дорогою чи той, хто своєю настирливістю зумів реалізуватися всупереч всім відмовкам і прогнозам?
-Думаю, настирливість виявила не тільки Хоркіна, не промінявши спортивну гімнастику. Можливо, Ісинбаєвій було ще тяжче. Так само, як і мені, в 15 років почати займатися боротьбою. Але це була моя остання серйозна мрія - до цього марила гімнастикою, боксом, карате, співом. Відступати було нікуди. І я все терпіла заради своєї мети, не даючи слабинки.

ВТОМИЛАСЬ ВІД ТУСОВОК
- В останні два роки ви відчули на собі, що значить бути публічною людиною. Світське життя цікавіше за спортивне?
- Жодна перемога не може зрівнятися з тією, яка здобута на килимі. Ціна у них різна. Тусовки, різні нагородження і конкурси цікаві. Але від них, як втім, і від спорту, втомлюєшся. Проте я люблю боротьбу, без якої не можу жити. А світське життя мені просто подобається.

- Ви - молодий посол на I Юнацькі Олімпійські ігри. Вже розробили план дій, щоб українська молодь виступила успішніше всіх?
- Від мене все не буде залежати. Для перемог повинні постаратися тренери та спортсмени. Моя місія полягатиме в створенні гарного настрою. Буду підбадьорювати юних спортсменів, не вимагаючи від них результату. Думаю, це має спрацювати. Вони розкріпачаться і покажуть максимум своїх можливостей. Головне, щоб діти отримали задоволення від цих Ігор, які б стали для них стартом у професійному спорті і стимулом досягти ще більш вагомих результатів.

- У першу чергу будете підтримувати представників рідного виду спорту?
- Буду вболівати за всіх - і борців, і боксерів, і плавців, і легкоатлетів. У жіночій боротьбі нашу країну буде представляти лише одна Карина Станкова у ваговій категорії до 70 кг. Їй дістанеться трохи більше моєї уваги - буду працювати з нею у спарингах, розігріваючи її перед виходом на килим.

- А який настрій потрібен вам перед виходом на арену?
- Мені не завжди підходили заводні фрази: «Давай! Викладайся! Зроби все можливе! » Коли на молодіжному чемпіонаті світу мала боротися за бронзу, старший тренер Леонід Барсуков - вже покійний - заспокоював мене: «Як відборешься, так і буде. Лаяти не стану». У той момент мені потрібні були саме ці слова. Я вийшла і виграла у росіянки Лілії Каскараковой, якій, до речі, програла в групі.

- Чи не завадить тритижнева поїздка до Сінгапуру вашому тренувального процесу?
- Попереду ще півроку підготовки до Красноярського турніру. Крім того, буду підтримувати форму і в Сінгапурі - кроси, плавання, тренажерний зал, сауна. Та й на килимі зможу попрацювати з Кариною. Форму потрібно набирати потихеньку, не перенавантажувати себе, як я це робила раніше.