Руслан Савлохов: «У великому спорті неможливо бути «туристом»

21.06.2010 | Заліна Плієва

Нещодавно Руслан Савлохов приїхав до Осетії і відразу ж відвідав борцівські тренування у Владикавказі

Руслан Савлохов - майстер спорту СРСР, переможець багатьох Всесоюзних  змагань, а нині - головний тренер збірної команди України з вільної боротьби. Виходець із села Єльхотово Північної Осетії, де і став займатися вільною боротьбою, він після закінчення середньої школи вступив до Київського державного інституту фізкультури. З тих пір і живе на Дніпрі, виховує разом зі своєю дружиною Тетяною, майстром спорту з художньої гімнастики, сина і дочку.

- Ваш прихід на тренування вільників можна вважати обміном тренерського досвіду?
- Мені важливо було поспостерігати за тим, наскільки спортсмени витримують навантаження, і потім все це застосувати на Україні, щоб наші хлопці могли конкурувати з російськими борцями.

- Так розумію, що у вас дружні відносини з осетинськими наставниками з вільної боротьби? Чи конкуренція все-таки бере своє?
- На килимі ми, природно, суперники, а в житті - друзі і брати. З Маліком Тедеєвим і всією його командою завжди раді один одному. Що ж до головного тренера збірної Росії Джабо Тедеєва, то у нас давні стосунки, адже він - перша ластівка мого старшого брата.

Два головних тренера, двоє друзів - Руслан Савлохов і Малік Тедеєв.

- Можна про це докладніше?
- Боря був майстром спорту міжнародного класу. Виховав дуже багато талановитих і відомих борців. У їх числі Лері Хабелов, за якого він і отримав звання заслуженого тренера СРСР, Дзамболат Тедеєв, який увійшов в історію вільної боротьби як перший чемпіон незалежної України, чемпіон Європи Мераб Валієв та інші. Коли розпався Союз, і Україна відділилася, брат забрав з Осетії понад 80 спортсменів і всіляко їх на Україні підтримував.

- А як починався і як складався ваш особистий спортивний шлях? 
- Так завдяки старшому братові і я багато чого домігся. На жаль, моя кар'єра як професійного спортсмена швидко закінчилася через те, що три рази був серйозно травмований. Спочатку сильно переживав, але з роками змирився. Коли брата не стало, я продовжив його справу.

- Так у вас вільна боротьба - сімейна традиція, як і в родині головного тренера збірної Осетії Маліка Тедеєва?
- Так.

- Руслан, не так давно в Москві пройшов дуже важливий турнір, Кубок світу. До змагань ви говорили, що ваші хлопці дуже дисципліновані. Однак виступили нижче своїх можливостей, що помітили не лише журналісти, але і фахівці.
- Тому що лідерів Ібрагіма Алдатова і Вадима Тасоєва не було в числі виступаючих. Вони готувалися до чемпіонату Європи в Баку. З часом, думаю, нам все-таки вдасться обіграти Росію.

- Але і на чемпіонаті Європи ваші «перші номери» не показали належного результату?
- Тут я як тренер переоцінив і свої можливості, і вихованців - от і прорахувався. Ми виступили в Кубку України, потім в Красноярську, потім йшов Київський міжнародний турнір. Думав і Європу вдасться проскочити, але ні. Борцям треба було відпочити, а я їх ганяв по всіх змаганнях. Нічого, попереду ще багато турнірів, де вони зможуть довести свою звичну потужність.

- На Київський турнір охоче приїжджають провідні спортсмени світу. Зізнайтеся, ви були втішені перемогам осетинських борців Таймазова, Гацалова і Фарнієва?
- Ви маєте рацію, серед вільників наш турнір дуже популярний. До нас щороку приїжджають спортсмени не менше ніж з 25-ти держав. Засновником цих змагань був в 1994 році мій брат і присвятив їх усім видатним борцям України та своїм тренерам - Володимиру Синявському та Араму Ялтиряну.

Звичайно, я переживав не тільки за наших українських хлопців, але й за осетинських борців теж. Хіба я іншої національності? Більше того, ми збірну Осетії запрошуємо незалежно від російської - так було завжди.

- Зараз у Києві, також як і в Росії, борці готуються до головного турніру країни. Який настрій ваших підопічних?
- Робочий. Нині борці готуються на зборах в Криму.

- А чому Алдатов і Тасоєв готуються в Північній Осетії?
- Вони мої особисті підопічні, а учні там, де їх вчитель. Я не можу зараз бути в Києві, так як у мене мама серйозно хвора і тут разом з сестрою за нею доглядаю. Слава Богу, їй трохи краще.

- У збірній України осетин всього двоє?
- Поки так. Але були часи, коли у 10-ти вагових категоріях 8 були представлені осетинами. Боротьба закладена в наших генах, і від цього нікуди ні дінешся.

- Ці збори проводяться для того, щоб відібрати кращих на першість світу? Назвіть основних претендентів?
- Ті, хто переможе на чемпіонаті країни, отримають заповітні путівки і поїдуть у вересні до Москви.

- А на олімпійський Лондон уже зараз будуть які-небудь прогнози з вашого боку?
- Загадувати не буду. Але не став би забувати і про жіночу боротьбу, яка в Україні розвивається навіть краще чоловічої.

- Жінок на килимі вітаєте?
- Раніше ні, але зараз ставлюся філософськи. Раз це офіційно є, значить має розвиватися.

- У 2007 році, тобто перед Олімпіадою в Пекіні, ви тривожилися, що у вазі до 55 кг вам немає кого виставити. Чи змінилася ситуація на краще?
- У цій вазі був прекрасний борець Саша Захарук, п'ятиразовий чемпіон Європи, і, дійсно, з його відходом у нас ця вагова категорія стала проблемною.

- А чому «зав'язують» зі спортом?
- У всіх по-різному. Все ж таки навантаження колосальні. Саша, наприклад, чесно зізнався, що вже не потягне і пішов у бізнес. Думаю, це правильно по відношенню і до самого себе, і до команди. У великому спорті туристом бути не можна. У нас 74 кг і 96 кг - теж проблемні. Що ж стосується 60 кг, там лідирує Вася Федорошин, у 66 кг Андрій Стадник, і в 84 кг Тарас Данько - усі хлопці показали хороші результати на світовому килимі.

- Ви - поза політикою, так пишуть про вас ЗМІ. А все-таки сьогоднішня українська влада як впливає на спорт?
- Сподіваюсь, що буде краще, а не так як перед останньою Олімпіадою.

- Ви 2004 році отримали за підготовку олімпійського чемпіона Ельбруса Тедеєва орден «За заслуги» третього ступеня. А в 2008 році за Олімпіаду в Пекіні вам вручили ще один орден «За заслуги» - другого ступеня. Як думаєте, завдяки Лондону вдасться стати повним кавалером?
- Постараємося не опускати свою планку. А кавалером стати було б здорово!

- Які якості, в першу чергу, прищеплюєте своїм вихованцям?
- Бойовий характер і цілеспрямованість. Про порядність і говорити, напевно, не варто.

- Ваші власні діти більше у навчанні, ніж у спорті?
- Донька навчається в Англії, а син закінчує факультет міжнародної економіки в Києві. Так навіть краще, щоб різноманітність була.

- З дітьми все зрозуміло. А дружину навчили пекти традиційні осетинські пироги?
- Вона в мене розумниця. Пече за бабусиним рецептом. А її «фиджинта» така смачна - пальчики оближеш!

- А по-осетинськи говорить?
- Трошки, втім, як і наші діти. Їй дуже подобається вірш Коста Хетагурова: «Про Уасаг! Уасаг! ». Вона поважає наші традиції.

- Життєве кредо Руслана Савлохова?
- Які б перешкоди не зустрічалися на шляху, завжди йти вперед.

- Вам не так часто вдається бувати на батьківщині і побажань, напевно, накопичилося, сила-силенна?
- Якщо мій народ буде жити у мирі, йому точно нічого не загрожує. Тому, в першу чергу, бажаю миру, добра і процвітання!